9 — Що горить? — запитує з порога Шанталь і кривиться від запаху. Я зітхаю і йду відчинити вікно, зиркаючи на свою сусідку по квартирі. — Мої сподівання і мрії. — Ясненько. Сморід жахливий. І не посперечаєшся. — За сьогодні це вже четверта спаскуджена партія, — нарікаю я, підступаючи до Шанталь. Шукаючи розради, я притуляюся скронею до її плеча. Хоча це не зовсім її плече, бо я метр п’ятдесят з кепкою, а вона — справжня богиня зі зростом метр вісімдесят. — Перша партія макаронів вийшла недостатньо солодкою. Друга — пласка, як млинці. Третя не допеклася, а ці… — Згоріли. — Підрум’янилися, — виправляю я, відхиляюся і ніжно дивлюся на Шанталь. Я не можу сердитися на неї, бо в якийсь момент печиво таки зайнялося полум’ям. — Мені не вдається зробити правильно, і я не знаю, що саме роблю не так. Точно як метафора до мого теперішнього життя. — Перепочинь, — промовляє Шанталь. У її впевненому голосі вчуваються нотки ніжності. — Спробуєш ще раз завтра. Вона має рацію, я обов’язково зберуся, обтріпаюся і завтра спробую ще раз, як, власне, і завжди. Але Шанталь знає, наскільки мені хочеться мати ідеальне життя і як мене засмучує те, що не вдається його досягти. Ми стали сусідками ще на першому курсі, тож вона була свідком всіх моїх злетів і падінь, і мені дуже пощастило, що її робота мрії на позиції фінансового аналітика — уявіть лишень собі — дозволила їй залишитися зі мною в Нью-Йорку. Не знаю, що я робила б без неї.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx