«Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга
12 Стівен Кінг Автоще з мить погуркотіло і стихло. У пізньому надвечір’ї дзвін- кої після гамору чиказьких вулиць тиші солодко заспівала пташка. — Дім,—ніжно промовила Рейчел, всеще споглядаючи будинок. — Дім, — самовдоволено сказав Ґейдж у неї на колінах. Луїс і Рейчел витріщилися одне на одного. Очі Еллі в дзеркалі заднього огляду також розширилися від подиву. — Ти… — Він… — Він що… Вони всі заговорили одночасно, потім разом засміялися. Ґейдж не звертав на них жодної уваги: смоктав великий палець. Він уже з місяць говорив «Ма» й раз чи двічі вимовляв щось подібне до «Та» чи якесь інше звертання до Луїса. Але зараз, навіть якщо це була випадкова імітація, чітко про- звучало слово: «Дім». Луїс підхопив Ґейджа з колін дружини і обійняв його. Так вони приїхали в Ладлоу. 2 У пам’яті Луїса Кріда ця мить завжди була оповита якимись чарами. Може, тому, що вона і справді була чарівною, та найпевніше через те, що решта вечора видалася абсолютно божевільною. Наступні три години жодним спокоєм чи дивами навіть і не пахло. Ключі від будинку Луїс дбайливо зберігав — він був дуже охай- ною і методичною людиною, цей Луїс Крід! — у маленькому кон- верті з манільського паперу ?1 , підписаному «Будинок у Ладлоу — ключі отримано 29 червня». Він поклав їх у бардачок свого «Форда Ферлейна». Чоловік був абсолютно певен щодо цього. Однак зараз їх там не було. Доки він гарячково шукав, усе більше дратуючись, Рейчел взяла Ґейджа на руки і слідом за Ейлін рушила до дерева посеред поля. Луїс уже втретє перевіряв під сидінням, коли його дочка прониз- ливо скрикнула і розплакалася. 1 Канатний («манільський») папір світло-жовтого кольору використовується для пересилання великої кореспонденції.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx