«Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга
15 Кладовище домашніх тварин 3 Він спостерігав за їхнім приїздом з того боку вулиці й підійшов глянути, чи не треба їм допомогти, коли вони вскочили у, як він це називав, «халепку». Поки Луїс тримав на руках дитину, Крендал став поруч, огля- нув ґулю на шиї Ґейджа і простягнув уперед важку, скрючену руку. Рейчел розтулила рота для протесту — його рука здавалася жахливо незграбною і майже такоюж великою, як Ґейджева голо- ва, — але перш ніж вона встигла вимовити хоч слово, пальці старого ворухнулися. Той блискавичний упевнений порух був вправним, як маневри шулера, що тасує мічені карти, чи фокус- ника, що витрушує з дітей монетки. Жало опинилося в нього на долоні. — Здоровецьке падло, ‘ге ж? Городським не тре’, але для села піде! Луїс зайшовся реготом. У відповідь Крендал криво посміхнувся: — А глибоко ж воно влізло, п’авда? —Що він каже, мамо? — спитала Еллі, і тоді вже Рейчел заги- готіла. Звісно, це було страшенно неввічливо, але чомусь усе було добре. Крендал дістав пачку «Честерфілдських королів», засунув одного з них у кут зморшкуватого рота. Він лагідно кивав, слуха- ючи їхній сміх: навіть Ґейдж, попри набряк від бджолиного укусу, здавлено хихотів. Старий запалив сірник, черкнувши ним об ні- готь великого пальця ?1 . «А дід парочку трюків знає», — подумав Луїс. Невигадливих, але доволі вдалих. Пересміявшись, він про- стягнув праву руку: лівою він підтримував Ґейджеву дупу, Ґей- джеву, безсумнівно, мокру дупу. — Радий знайомству, містере… — Джад Крендал, — відрекомендувався старий і потис руку Луїса. — Ви — новий лікар, так? — Так! Мене звуть Луїс Крід. Це моя дружина Рейчел, моя донька Еллі, а хлопчик із бджолиним жалом у шиї — Ґейдж. — Радий познайомитися з усіма вами. 1 Такий спосіб запалення сірника вказує на те, що це був фосфорний сірник. Цікавий нюанс, оскільки такий тип сірників на момент виходу книги вийшов з ужитку.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx