«Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга
17 Кладовище домашніх тварин Луїс, який уже було пішов до вантажників, озирнувся. На краю поля, де закінчувався моріжок і починалася висока літня трава, бігла стежка футів чотири завширшки ?1 , рівна й майже непомітна. Вона здіймалася на пагорб, звивалася поміж низьких кущів і пари беріз та врешті зникала з поля зору. — Схоже на якусь стежку, — промовив Луїс. — Еге ж, — сказав Крендал, посміхаючись. — Я розкажу тобі якось про неї, сонечку. Ну що, ходімо, підрихтуємо твого малень- кого братичка? — Згода! — кивнула Еллі. А потім на диво життєрадісно до- дала: — А сода пече? 4 Крендал приніс ключі, однак Луїс уже знайшов свій комплект. У бардачку була невелика дірка. Маленький конверт провалився крізь неї до дротів. Врешті-решт Луїс витяг його і запросив ван- тажників у будинок. Крендал, як і обіцяв, віддав йому запасний набір, що висів на брелоку, вкритому старими плямами. Луїс по- дякував і недбало вкинув ключі собі в кишеню, спостерігаючи за тим, як вантажники перетягують у дім коробки, серванти, комо- ди з дзеркалами і все, що було нажито за понад десять років по- дружнього життя. Коли глянути на свої пожитки під таким кутом, то, вирвані зі свого звичного простору, вони враз видаються дрібнішими, незначними. «Трохи мотлоху в коробках, та й по всьому», — подумав він, і враз йому стало дуже сумно: мабуть, саме це відчуття люди і звуть тугою за домом. — Видерли з корінням та пересадили, — промовив Крендал, який раптом виріс у нього за спиною. Луїс аж підскочив від не- сподіванки. — Ви говорите так, начебто це відчуття вам знайоме, — від- казав він. — Якщо чесно, то ні. Крендал запалив цигарку — шкварк! — і її кінчик яскраво блимнув у ранньому присмерку. 1 4 фути ? 1,2 м.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx