«Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга
22 Стівен Кінг — А дружина ваша вже лягла спати? — поцікавився Луїс, ди- вуючись, чому Джадсон залишив двері відчиненими. — Еге ж. Часом вона сидить зо мнов, часом — ні. — Артрит їй дуже дошкуляє, так? — А хіба ж так буває, аби не дошкуляв? — запитав Крендал. Луїс похитав головою. — Думаю, її біль терпимий. Вона рідко скаржиться.МояНорма— хороша бабця, — в голосі Джада вчувалася величезна ніжність. Трасою № 15 проторохтіла автоцистерна; така велика, що на якусь мить будинок Луїса зник з поля зору. У променях призахід- ного сонця на боку авто виблискував напис: «Орінко». — І звідки тільки взялася ця клята вантажівка? — пробурмо- тів Луїс. — «Орінко» квартирується біля Оррінгтона, — пояснив Крен- дал. — Завод хімічних добрив. Вони постійно сновигають туди- сюди. Бензовози, самоскиди. Мовчу вже про людей, які працюють у Бенгорі чи Бруері і повертаються вночі з роботи, — усіх їх сюдою несе. — Він похитав головою. — Тіко то мені й не подобається в Ладлоу. Ця бісова дорога. Спасу від неї нема. Торохтять тут і вдень, і вночі. Норма прокидається постійно. Дідько, навіть я прокидаюся, хоч і сплю без клятих задніх ніг. Луїс, який вважав цей дивний менський краєвид зловісно спо- кійним, особливо після вічно галасливого Чикаго, лише кивнув. — Нічьо, колись араби таки прикрутять усі крани, і їм зоста- неться тіко африканські фіалки вздовж розділової смуги рости- ти, — сказав Крендал. —Мабуть, ви маєте рацію, — Луїс підняв банку і здивовано помітив, що вона порожня. Джад засміявся. — Для повного щастя, док, вам тре’ хильнути шше. Луїс завагався: — Згода, але лише одну. Бо мені ж треба повертатися. — Наморилися ж, певно, речі тягати, га? — Є таке, — підтвердив Луїс, і вони трохи помовчали. Запала затишна тиша. Здавалося, що вони вже дуже давно знайомі. Луїс читав про таке в книжках, але йому раніше ніколи не доводилося відчувати щось подібне.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx