«Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга
26 Стівен Кінг до дитини, що, здавалося, в ній чаїлася небезпека. Він пояснював це сумом за домівкою, за чиказькими місцями та обличчями, яких більше нема поруч. Тепер їх розділяло стільки миль, що вони не- наче перестали існувати. Усе змінюється значно швидше, ніж раніше… Раніше, коли ти обирав собі місце і прикипав до нього. Була в цьому частка істини. Він підійшов до сина. Оскільки його ніхто не бачив, навіть Рейчел, поцілував свої пальці і провів ними по щоці малого, про- сунувши руку крізь прути ліжечка. Ґейдж чмихнув і перевернувся на інший бік. — Спи спокійно, синку, — промовив Луїс. Віншвиденько роздягнувся і вмостився на свій бік ліжка, яке на- разі складалося лише з двох матраців на підлозі. Денна напруга по- ступово минала. Рейчел не ворушилася. Скупчення розкритих ко- робок нагадувало фантасмагоричне громаддя. Перш ніж заснути, Луїс зіп’явся на лікоть і визирнув у вікно. Їхня кімната розташовувалася у передній частині будинку, а вікна виходили якраз на дім Крендала. Було надто темно, щоб розгле- діти обриси, однак чітко виднівся вогник цигарки. «Досі там», — подумав Луїс. Він ще довго може так просидіти: старі сплять дуже сторожко. Мабуть, вони завжди на варті. Але на варті чого? З цими думками Луїс і провалився в сон. Йому снилося, що він у парку «Світу Діснея» і керує сліпучо-білою вантажівкою з на- мальованим на ній червоним хрестом. Ґейдж сидів поруч, і було йому щонайменше років десять. Черч примостився на торпеді ?1 і роздивлявся своїми зеленими очима Луїса, Мейн-стрит біля вокзалу 1890-х років та Міккі Мауса, який потискав руки зграйці дітлахів. Їхні тоненькі довірливі рученята губилися в блиску його білих рукавичок. 7 Наступні два тижні родина була дуже заклопотана. Мало-помалу Луїс почав втягуватися в нову роботу (наскільки це було можли- 1 Приладова дошка.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx