«Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга
32 Стівен Кінг Джад дивився на неї з веселою приязню. —Мо’, тобі теж хотілося б сходити з нами, Луїсе? — Хотілось би,—Луїс глянув на Рейчел:—Хочешпройтися, люба? — А що ж робити з Ґейджем? Як я чула, там іти цілу милю. — Я посаджу його в рюкзак-кенгуру. Рейчел засміялася: — Несіть його самі, містере! Вони рушили за десять хвилин. Усі, крім Ґейджа, були в міцних черевиках. Малий сидів у рюкзаку і лупато роздивлявся світ з-за плеча Луїса. А Еллі випереджала всю процесію, полюючи на ме- теликів і зриваючи квіти. Трава на задньому дворі була мало не по пояс заввишки. Та й буйним цвітом ріс золотарник — незмінний гість осінніх днів. Однак того дня в повітрі ще не було осені; сонце досі було серп- невим, хоча календарне літо й скінчилося два тижні тому. Доки вони дійшли до вершини першого пагорба, рухаючись уперед крутою стежиною, Луїс уже встиг добряче спітніти. Джад зупинився. Спершу Луїс подумав, що старий просто за- хотів перевести подих, та потім побачив мальовничий краєвид, що розкинувся за ним. — Гарно тут, — мовив дідуган, кладучи до рота стеблину ти мофіївки. І Луїсу здалося, що тієї миті йому відкрилася квінтесен- ція новоанглійської стриманості. — Тут неймовірно! — вигукнула Рейчел і накинулася на Луїса ледь не зі звинуваченнями: — Чому ж ти ніколи не розповідав мені про це? — Бо не знав, що тут так красиво, — трохи присоромлено від- повів той. Вони досі перебували на власній території. Просто до того дня у нього не було часу залізти на пагорб за будинком. Еллі вже була далеко попереду. Тепер вона повернулася, також здивовано витріщаючись на всіх. Черч крутився біля її ніг. Пагорб не був високим, але й цього виявилося цілком до- статньо. На сході густі ліси перекривали будь-який огляд, та на заході долина видавалася золотим сном пізнього літа. Усюди панували оповиті серпанком непорушність і тиша. Не видко було навіть автоцистерни «Орінко», здатної збурити цей благо- словенний спокій.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx