15 очі, куточок рота презирливо піднятий, наче все це було якоюсь прикрою незручністю. Від цього швидкого руху нападник утратив рівновагу, похитнувся і безладно замахав руками. Він ледве встояв, важко дихаючи, і знову кинувся на незнайомця, цього разу цілячись прямо в його відкриту шию. Але не встиг змінити позицію, як юнак теж змінив свою; це була майже непомітна дія, ледве вловима оком. І так тривало й далі: уський вояка щосили рубав мечем, накидався, атакував, як розлючений бик, поки його обличчя не стало яскраво-червоним, а незнайомець граційно відступав, ухилявся, вивертався, навіть не ворухнувши рукою. — Ти хто такий? — повторив здоровило, але в його голосі вже відчувався справжній страх. Незнайомець не відповів. Натомість, коли вояка знову кинувся на нього, він трохи підняв ногу, і той гучно гепнувся, ставши рачки, а меч вилетів із його руки. Перш ніж противник устиг підняти його, незнайомець підбіг, ухопив меч двома тонкими пальцями й недбало кинув подалі в річку. Вода від того місця розійшлася колами. У тиші чулося лише різке розчароване хрипіння переможеного. —Іди геть, — холодно сказав незнайомець, відвертаючись і змахнувши полою довгого халата. — Бо наступним у воду полетить твій труп. Чоловік сполотнів, потім, бурмочучи прокльони й витираючи червону юшку, що й досі крапотіла з його кривого носа, похитуючись, звівся на ноги й побіг, не озираючись, і невдовзі чорна постать зникла серед в’язів. Коли його кроки затихли вдалині, незнайомець нарешті повернувся до мене обличчям. Зблизька він вражав навіть більше, ніж я собі уявляла, його краса була настільки приголомшливою, аж бентежила, а погляд чорних очей — таким виразним і проникливим, що я навіть моргнути боялась, дивлячись у них.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx