16 — Ти поранена? — запитав він. Його голос був м’якшим, ніж тоді, коли він розмовляв із уським здоровилом, але не теплішим. Я випросталась на повний зріст, хоча навіть тоді моя голова сягала лише його плечей, і швидко оглянула своє тіло, чи нема де ран. Їх не було, тільки ледь пекло в подряпаних каменями долонях. Навіть біль у грудях зник, наче й ніколи мене не турбував. —Ні, — повільно відповіла я, розгладжуючи вуаль. Потім згадала про його меч. Він упав у грязюку, але більша частина леза все ще виблискувала відполірованим сріблом із діамантовим візерунком, що повторювався з обох боків, і маленькими нефритовими вставками в руків’ї. На лезі були викарбувані слова. Я прочитала їх, коли висмикувала меч із болота: «Розум нищить, серце поглинає». Вони сколихнули щось у мені, наче почулося повільне перебирання струн ґуціня 1, але я не могла пояснити чому. — Дякую вам за все, — сказала я, досить незграбно передаючи йому меч на двох витягнутих руках. Не знала, чи правильно це роблю. Він явно походив із якогось шляхетного роду, саме його вбрання, мабуть, коштувало більше, ніж десяток наших найкращих буйволів. Одним плавним рухом він уклав сріблястий меч у піхви. —Прошу. — І в його устах це прозвучало не як увічливість, а як констатація факту. —Чим я можу вам відплатити? — наполягала я, випроставшись. — Я завдячую вам життям. Його губи ледь скривились, ніби він подумав: що я можу дати йому такого, чого він іще не має? 1 Ґуцінь — китайський семиструнний щипковий музичний інструмент, різновид цитри. Має довгастий корпус у вигляді дерев’яного ящика фігурних обрисів.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx