17 —У цьому немає потреби, — сказав він. — Достатньо, що я збив пиху з того вояки з У. — Він зробив паузу, нахиливши голову. — Це ти розбила йому носа? Я вже зібралася збрехати, удаючи таку собі наївну дівчину з широко розплющеними невинними очима, що, напевно, від мене й очікувалось. Але щось змусило мене кивнути. Тепер його губи вигнулися більше, склавшись у якусь подобу усмішки. —Вражаюче. — Потім його погляд ковзнув на дівчинку, яка все ще лежала там, де впала, з роззявленим від потрясіння ротом. — Вона твоя родичка? Мене пронизав біль. Як би я хотіла, щоб це так і було! Яка б я була щаслива, якби все ще могла когось назвати братом чи сестрою... — Я не знаю, хто вона, — зізналась я, підходячи до дівчинки. Незнайомець ішов за мною. — Просто було видно, що вона потребувала допомоги. —І все ж ти її врятувала, — сказав він із легким подивом. Щось підказувало мені, що він рідко дивується, і бентежна гордість розквітла в грудях від усвідомлення того, що я зробила щось несподіване для нього. —Ви теж урятували мене, — нагадала я. — А ми не знаємо одне одного. — Так, але я був упевнений, що мені нічого не загрожує. Захист твоїх інтересів не міг зашкодити моїм. — Він подивився на мене скоса, хоча я вдала, що не помітила цього. — Зовсім інша річ — допомагати комусь, тим самим наражаючи себе на небезпеку. Я вже хотіла відповісти, але дівчинка заговорила першою: — Той поганий чоловік справді пішов? —Так. Але не вставай поки що, — поспішно додала я, побачивши, що вона намагається підвестися, спираючись на лікті.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx