20 Тепер я подивилася на нього уважніше — на меч у різьблених піхвах, на багаті кольорові шати, на елегантний вузол його чорного, як ворон, волосся, на китиці та нефрит, що звисали з пояса. — Він поважний, — сказала я нарешті. — Вигляд якоїсь важливої людини. Можливо, ти вельможа. Або мандрівний учений. Або воєначальник — ти так добре б’єшся. — Я хотіла, щоб він виправив мене чи підтвердив мої здогадки, але він лише злегка всміхнувся і більше нічого не промовив. Коли рани Вуюань були оброблені в міру моїх можливостей, він уклав їй у руки мішечок. Мені достатньо було почути слабкий дзенькіт, щоб зрозуміти, що той наповнений монетами. Вуюань витріщилась на нього широко розплющеними очима, її шок був віддзеркаленням мого. — Що... —Придбай собі трохи їжі й новий одяг, — сказав незнайомець. — Але дивись, не витрачай усі гроші. Залиш половину монет і купи незрілі сливи за найнижчою ціною — я пропоную ринок за дві милі на південь звідси, прямо вниз по річці. Зберігай їх у безпечному місці, подалі від сонця. Ось побачиш, через три дні ціни на сливи різко зростуть. Коли цей час настане, продай сливи за потрійну ціну. Ти зрозуміла? Вуюань кивнула, хоча тепер вона відверто роззявила рот, ніби не знала, хто стоїть перед нею — смертний чи бог. Я й сама вже не була в цьому впевнена. — Так. — Добре. «Звідки ти знаєш?» — кортіло мені запитати в нього. Як він міг передбачити, якими будуть ціни через три дні?! До того ж говорив так упевнено... Але юнак розправив свій одяг і рушив берегом річки, віддаляючись від нас. Не роздумуючи, я побігла за ним.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx