22 таємничого незнайомця, який може виграти битву з озброєним здорованем, не ворухнувши пальцем; який здатен передбачити підйом і падіння цін на ринку; який поводиться і говорить, як людина, що виросла в палаці? Я і сама вже ледве вірила собі... А я ж була там. І бачила його. Я склала випраний шовк, прибрала зі столу і приготувала вечерю. У нас було мало бобів і ще менше рису; коли зачерпнула необхідну кількість для повного горщика каші, мій ківшик шкрябнув по дну невеликої посудини. Такий звук був тривожним сигналом, але я старалась не зважати на це. Завтра виперу вдвічі більше шовку, ніж сьогодні, і ми зможемо продати його на ринку. Цього буде достатньо. Має вистачити. А коли й це закінчиться... Я обривала цю думку, перш ніж вона встигала розростися до паніки. Я навчилася жити одним днем — проміжком між двома прийомами їжі, від сходу до заходу сонця. Іноді мені здавалося, що це все, чим було моє життя, усе, чим воно могло бути: постійна одноманітна робота, щоб якось вижити, потім я подорослішаю, потім постарію, а потім мій час закінчиться. Але, як не дивно, щоразу, коли я намагалась уявити себе старою жінкою, у мене нічого не виходило. Так, наче хочеш побачити кінець річки, але зображення лише розпливається і губиться десь у темряві. — Тобі допомогти? — У двері зазирнув батько. Він був ще не старим чоловіком, але обличчя мав смагляве й обвітрене, у волоссі вже проглядалася сивина, а спина зовсім зсутулилась від постійної роботи з товстими й важкими стовбурами дерев і величезними сокирами. — Ні, тату, — відказала я. Він завжди пропонував допомогу і завжди говорив це цілком щиро, але до помочі так ніколи й не доходило. Насправді легше було самій усе зробити, ніж пояснювати йому, що і як. Я навіть
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx