8 Я підійшла, і вона обернула вуаль навколо моєї голови, перебираючи тканину тонкими мозолястими пальцями, натрудженими за день чищенням сирого шовку, а ввечері — миттям старих каструль. Вуаль м’яко спадала мені на ніс, губи й підборіддя, охолоджуючи від липкої літньої спеки. Я подумала, що маю бути вдячною їй за бажання захистити мене від сторонніх очей. Он мати Чжен Дан практично виставила на загальний огляд її вроду — і вже семеро чоловіків із нашого села потикались на поріг їхнього будинку, несучи щедрі подарунки й благаючи її руки та серця. Про це Чжен Дан розповіла мені пізно ввечері, кривлячи губи від огиди, а її рука в моїй стискалася в кулак. —Повернуся ще до сутінків, — пообіцяла я мамі, бо знала, що вона почне хвилюватися задовго до цього, хоч до річки недалеко від нашого західного кутка села, та й ходила я туди однією і тією ж дорогою бозна-скільки разів. Але такі дівчата, як я, іноді зникали. Хоча «зникали» — це надто м’яко сказано. Правда була страшнішою: їх викрадали, убивали, продавали. Чоловіки обмінювалися ними, наче рідкісними порцеляновими виробами. Особливо часто це траплялося тепер, поки рани війни ще не загоїлися: царство У не давало спокою нашому народові, а залишки нашої армії були надто виснажені й розпорошені, тож захищати дівчат було просто нікому. — Не барися там, повертайся якомога швидше, — наказувала мама, тицьнувши мені в руки грубо сплетений бамбуковий кошик із пасмами шовкової пряжі. Я насторожено йшла селом. Довга вуаль лоскотала мені щоку й незабаром прилипла до мокрого від поту обличчя, та водночас вона трохи приглушувала не надто приємні запахи козячої шкіри, бруду й сирої риби. Навколо більшість будинків усе ще лежали в руїнах: у стінах зяяли дірки, схожі на колоті рани; подвір’я були засипані битим камінням, немов черепами. Усі ці
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx