11 Мої руки все ще були мокрі, холодний мул застряг під нігтями. Зуби цокотіли. Я гарячково роззиралася в пошуках чогось чи когось, але навколо лише сяяло жовте сонячне світло, відбиваючись од води, ширяли гуси над обрієм, а в кошику лежали зібгані пасма шовку. Дівчинка спіткнулась і впала, ударившись колінами об гальку. Від звуку того удару занили мої кістки — так відгукнувся мені чужий біль. З її вуст зірвався крик, але в моїх вухах лунав плач іншої дитини. Плач знайомий, пронизливий, сповнений паніки й розгубленості. Плач того, хто потребував мене найбільше. «Сусу! Ні, не йди туди, нам треба й далі ховатися. Послухай мене. Повернись». На якусь мить час ніби розділився, і я побачила свою маленьку сестричку, її широко розплющені очі, ніжне личко, створене з усього найкращого, що є у світі. Я бачила, як меч встромляється в її бік. Я бачила, як вона впала... — Допоможіть! Дівчинка намагалася підвестись, але чоловік велетом височів позаду неї, як той Пань-ґу 1 з давніх міфів, його тінь швидко розтікалася під сонцем. Він підбіг і чоботом наступив на край її зношеної сукенки. Дитина була притиснута до землі, як птах із простромленим стрілою крилом. — Ах ти, мала злодійко, — злісно випалив він, розчавлюючи склади між зубами з характерним уським акцентом. — Ти думала, що можеш поцупити грушу просто в мене з-під носа й тобі це так минеться? 1 Пань-ґу — персонаж старокитайської міфології, який нібито розділив світ на Небо й Землю; перша людина. (Тут і далі прим. перекл.)
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx