13 наміру його вбити, то він точно дивився на мене саме з таким задумом. Його підборіддя було вимазане густою кров’ю, і, коли він зробив крок до мене, ще більше крові потекло з його носа в рот. Здоровило повернувся і сплюнув. Витер обличчя лівим рукавом. У його правій руці виблискував меч, тепер спрямований на мене. — У царстві У, — сказав він, — про людей, які лізуть не у своє діло, кажуть, що вони часто помирають наглою смертю. У мене стислося горло. А мій мозок, немов стріла, пронизало чітке розуміння, навіть неймовірна впевненість, що зараз я помру просто ось тут, на березі річки, там, де вода зустрічається з небом, звідки моя мама зовсім неподалік чекала мене додому. Галька хрустіла під ногами чоловіка, він підходив усе ближче й ближче. Думки панічно роїлися в моїй голові, я хапалася за найабсурднішу соломинку, намагаючись довести хтозна-кому, що це неможливо, що я не хочу помирати, бо ще надто молода; що точно не зробила нічого настільки поганого, аби накласти за це головою, навіть якщо й не завжди доїдала рис і не повсякчас застеляла ліжко; що я ще не закохувалась, не бачила моря, не ступала на землю за межами свого села... Але величезний всесвіт не почув моїх протестів і благань. У відчаї я жбурнула в нападника ще один камінь, але він був готовий до такого вчинку й легко ухилився і від цього удару, і від наступного, його губи злісно розтяглися, відкриваючи почорнілі зуби. Він знову підняв меч. Я відчула прохолоду металу, ніби він уже забрав мою душу, уразивши мою плоть. «Ні! — безглуздо повторювала я. — Не зараз, не зараз, не зараз...» Яскравий спалах перед очима. Брязкіт металу об метал. Я моргнула. Дивний вітер хитнув мою вуаль, і за мить я зрозуміла, що сталося. Злетів інший меч
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx