14 і відвів од мене удар ворожої зброї, перш ніж вона змогла досягти мене. Але звідки взявся другий меч? Я роззиралась навколо, шукаючи відповідь, — і за мить побачила перед собою високу худорляву постать, що рухалася з неймовірною грацією рисі. Сонце палало за спиною цього чоловіка, розмиваючи своїм сяйвом риси його обличчя. Я почувалась, немов у якомусь сні, мені раптом спало на думку, що це, мабуть, воїн із легенд, посланий небесами... А може, я вже померла і мені просто ввижається ця сцена? Але ні, усе було насправді. Ніколи в житті я настільки гостро не усвідомлювала реальності того, що відбувалося. Відчувала неповторний смак річкової води, змішаної з моєю кров’ю з прикушеного язика. Раптом воїн повернувся на кілька градусів, і тепер сонце освітило вигини його лиця. Я з подивом побачила, що це молодий чоловік із дуже витонченим обличчям. Усі лінії були чіткими, різкими, гармонійними, природний вигин губ — майже зарозумілим; загалом усі його риси були такими застрашливо-гострими, аж ставало боляче очам. — А ти хто такий? — спробував гаркнути нападник, хоча насправді його питання пролунало грубим бульканням, загущеним кров’ю. — Звідкіля ви всі тут узялися? —Ти не маєш права говорити зі мною, — спокійно відповів незнайомець. Його голос відповідав зовнішності: такий же холодний і спокійний, він асоціювався в моїй уяві з безпечними піхвами, які приховують смертоносне лезо. Обличчя уського завойовника перекосилося. Він різко схопив меч, що впав у траву, і замахнувся ним на мого рятівника. — Стережись! — крикнула я. Але могла й промовчати. Незнайомець схрестив руки за спиною і легко ухилився від ворожого меча. У нього навіть вираз обличчя не змінився. Той самий холодний погляд, темні розумні
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx