13 —Боюся, що ви мене перехвалите, — всміхнувся Чернов. —Я капітан Максимов Семен, — відрекомендувався пузатий чоловічок. — Приємно! — кивнув Чернов. — Кажуть, тут справа дивна… —А тебе не ввели в курс? —Навіть не сказали, навіщо сюди їхати! — втрутився експерт. — Тоді ходи за мною слідом, — показав рукою Максимов. — Тут немає нічого цікавого... — Він рушив першим. — Тільки трохи незвично. Вони рушили путівцем, минаючи ряди колючих чагарників, і підійшли до зарослої акацією ділянки зі старими похованнями. Там працювали ще двоє експертів з групи та троє патрульних, які щось маркували на території. Покійний так і лежав у ямі. — Що ж тут такого дивного? — запитав Чернов, стоячи над могилою. Перед ним лежав чоловік під сорок років, обмащений у болото, зі склом у щоці. На вбивство поки не було схоже, хоча без висновків з розтину нічого напевне не можна було говорити. Навколо місця падіння залишилося багато слідів пересування не тільки одного чоловіка, хоча нічого не нагадувало свідчень боротьби. Чернов окинув оком цвинтар і здивувався, чому патрульні бродять не біля тіла, а за кілька десятків метрів, і щось там позначають стрічкою. —Стосовно мерця дивного хоч відбавляй! — доповів Максимов. — Якого біса він сюди побіг? —Поранився склом, спробував вибігти і попросити допомоги, однак, зважаючи на темряву та обмежену
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx