20 — А я тобі казала, — очікувано відповіла вона. Важко сперечатися, бо мати дійсно це казала. А все одно Брін хотілося огризнутися: «Ти вийшла заміж у дев’ятнадцять! І мене народила у двадцять років. А потім діставала й діставала його, трохи менш ніж дванадцять років. То хто винний, що він мене покинув — не лише тебе, а й мене?» Чи це вона винна? Хіба Брін не була спільним знаменником для матері, яка її не поважала, і батька, який любив її недостатньо, щоб залишитися в її житті? Навіть після того, як пообіцяв. «Це все давні справи, — сказала собі Брін. — Облиш». Вона визнала, що поринала в думки занадто довго, і відчула полегшення, коли побачила, що вже за квартал від материного міського будинку. Гарний зелений район. Престижний район, де мешкають успішні ділові люди, пари, яким до душі життя в місті, близько до хороших барів, ресторанів та цікавих магазинів. І всі будинки з акуратної червоної цегли охайно підведені фарбою, вікна блищать. Тут люди виходили на пробіжку або до спортзалу перед роботою, гуляли набережною, влаштовували вишукані звані вечері, винні дегустації, читали важливі книжки. Або їй так ввижалося. Найкращі спогади Брін народжувалися у крихітному будиночку, де в її спальні під самим дахом була похила стеля. У вітальні стояв старий камін, обкладений цеглою. Його розпалювали дровами, а не живили від газу чи електрики. Там, на задньому дворику, розгорталося не менше пригод, ніж у казках, які розповідав батько на ніч. Чарівні казки про чарівні краї. Їх псували ті сварки, які Брін чула крізь стіни, і ті, які вона чула у своїй голові. Потім батько став зникати. Спочатку лише на тиждень чи два, і під час відвідин у суботу він брав її із собою у зоо-
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx