22 багато назбирати, книжки (всі стосувалися роботи) і кілька фотографій у рамках (всі теж стосувалися роботи). Брін відчинила три вікна за конторкою і спитала себе, як завжди: нащо відвертатися від такого виду? Від усіх цих дерев, цегляних будівель, неба, світу. «Бо вони відволікають, — сказала Дженніфер, коли Брін врешті спитала. — Робота є робота». Вона також відчинила два бічні вікна, між якими розташувалася дерев’яна шафка для документів. Замкнена. На широких підвіконнях зеленіли кімнатні рослини в мідних горщиках. Брін поллє їх разом з іншими, коли закінчить з вікнами. Потім посортує кореспонденцію, зачекає, поки не задзвенить таймер. Зачинить вікна, замкне двері й піде собі. Вона відчинила вікна у чудовій, затишній кімнаті для гостей, в якій ніколи не ночувала. І в ванній кімнаті для гостей, і в головній спальні з окремою для неї ванною кімнатою, простій і елегантній. «Цікаво, — подумала вона, — чи мати хоч раз приводила сюди чоловіка, у це гарне ліжко з небесно-голубим покривалом і пухкими подушками?» І одразу пожалкувала, що про це подумала. Брін спустилася на перший поверх і була вже на шляху до дверей у внутрішній дворик, коли телефон у сумці задзвонив. Довелось повернутися. Вона подивилась на екран, бо на дзвінки від невідомих відповідати не можна, і усміхнулася. Тільки Марко Олсен міг зробити цей паршивий день крапельку стерпнішим. — Привіт. — Самій привіт. В нас п’ятниця, мала. — Прийом. — Вона забрала телефон із собою надвір. Там стояли сталеві стільці й столик, а по кутках — високі тонкі горщики. — Тоді тягни свій натренований зад до бару Саллі. Зараз в нас щасливий час, люба, і перший напій за рахунок закладу.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx