13 — Знову ми принесли мир у світ ціною крові й пожертви. Ми віками захищали наш світ, а через нього — всі інші. Ми живимося від землі, від моря, від фейрі, шануючи їх. — Знову запанував мир, знову ми проквітнемо, поки знову не настане час крові й пожертви. Сьогодні, як заповідалося в літописах, в переказах, в піснях, новий ватажок має постати, і всі присягнуть на вірність Талаву і тишеху, який піднесе меч з Озера Істини і візьметься за Посох Справедливості. Вона підняла обличчя до неба, і Кіґан подумав, що її сильний дзвінкий голос сягнув ген за Море штормів. — І цього дня, на цьому місці ми закликаємо до джерела нашої сили. Хай обраний і той, що обирає сьогодні, шанує й оберігає фейрі та віддає їм належне. Хай рука, яка підніме меч, буде сильна, мудра і вірна. Тільки цього твій народ вимагатиме від тебе. Води, зазеленілі від прихованих в них сил, завирували. Тумани над ними пішли хвилями. — Почалося, — сказала Мейр і високо підняла посох. Вони помчали до води. Хтось з молодших сміявся, радісно кричав, пірнаючи у стрибку. На березі відізвалися підбадьорливими вигуками. Кіґан вагався. Він чув весь той гамір, бачив, як брат занурився у воду з пустотливим плюскотом. Він згадав про клятву, згадав про руку, яка стискала його в останні миті життя на цьому падолі. І тоді пірнув. Вода була мов холодний ляпас, на який хотілося відповісти лайкою. Та навіщо? Інші так і робили або сміялися, хтось вже навіть виборсувався на поверхню. Непроханих думок було так багато, що Кіґан відгородився від них. Він присягнувся увійти сьогодні у води й пірнути глибоко. Присягнувся взяти меч, якщо він ляже йому в руку. І тому він пірнув глибше, ще глибше, згадуючи, як у дитинстві так само пірнав разом із братом і сестрою. Тоді вони були
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx