15 Він вірив у тебе. «Маячня то, а не вибір», — подумав Кіґан. Обов’язок не залишав вибору. І тому він направив меч до поверхні, де сонце вигравало у прозорій, мов діамант, воді. Жінка, що була лиш видивом, усміхнулася. Хто ти? Скоро обидва дізнаємося. Меч виніс його нагору, мов стрілу, випущену з лука. Меч розітнув хвилі, потім повітря. І, коли сонце заблищало на лезі, розсіяло його світло й силу по воді, з берега вибухнули криками. Кіґан пробіг по густій мокрій траві. І зробив те, що мусив. Схилив коліна перед Мейрґред. — Я віддав би його та всю його міць тобі, — сказав він, як її син колись, — бо нема більш гідної. — Сплив мій час. — Мейрґред поклала долоню йому на голову. — А твій починається. Вона взяла Кіґана за руку, підняла з колін. Він бачив і чув тільки її. — Таке було моє бажання, — тихо проказала вона тільки для нього. — Але чому? Я не знаю, як… Мейрґред поцілувала його в щоку, не дослухавши. — Ти знаєш більше, ніж вважаєш. — Вона простягла посох. — Візьми, що належить тобі, Кіґане О’Бройне. Коли він узяв посох, Мейрґред відступила. — І роби те, що маєш. Кіґан обернувся. Так багато облич дивилось на нього, так багато очей спостерігало за ним. Тим відчуттям, що піднімалося в ньому, був страх, який потім змінився на сором. Меч обрав його, а він обрав повернутися з мечем. Більше жодного страху. Кіґан підняв посох, і змійсерце-камінь забилося. — Цим творитиметься справедливість для всіх у Талаві, — промовив він і вказав на меч: — А цим буде захист для всіх.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx