17 —Ви так гарно почали першого дня, коли прибули. Вам майже вдалося подружитися з Бренданом. Не знаю, що трапилося, — Кастл продовжує. — Я думав, ви тут добре приживетеся. Брендан. Худенький хлопчик із платиново-білим волоссям, й електричним струмом, що біжить його венами. Пам’ятаю його. Він був добрим зі мною. —Мені подобається Брендан, — здивовано кажу я. — Він засмутився через мене? — Засмутився? — Кастл хитає головою і сміється. Він не відповідає на моє запитання. — Я не розумію, панянко Феррас. Я намагаюся бути терплячим із вами, намагався дати вам час, але зізнаюся, я дещо збентежений. Ви були зовсім інакшою, коли прибули сюди, — були у захваті від того, де опинились. Але менше за тиждень ви повністю відійшли. Ви навіть не дивитесь ні на кого, коли йдете коридором. Що сталося зі спілкуванням? Із дружбою? Так. У мене зайняло один день облаштуватися. Один день, щоб огледітися і порадіти новому життю. Один день, щоб усі дізналися, хто я і що зробила. Кастл нічого не говорить про матерів, які бачать, як іду коридором, і прибирають дітей із мого шляху. Він не згадує про ворожі погляди та недружні слова, які супроводжували мене, відколи я прибула. Він не говорить про дітей, яких попередили триматися від мене подалі, і купки літніх людей, які надто прискіпливо мене розглядають. Я можу лише уявити, що вони чули, звідки вони набралися цих пліток. Джульєтта. Дівчина зі смертельним доторком, що висмоктує силу й енергію з людських істот, доки вони млявими паралізованими тушами хриплять на підлозі. Дівчина, яка провела
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx