19 застрибнути у воду, тоді наш час буде втрачено, згаяно, загублено. Але час поза межами нашого обмеженого розуміння. Це безкінечність, він існує поза нами, ми не можемо його згаяти, чи втратити йому лік, чи знайти спосіб затримати його. У нас досить багато часу — це те, що Кастл мав сказати. У нас є весь час на світі, це те, що він мав мені сказати. Але він цього не сказав, бо мав на увазі цок-цок, рух нашого часу. Він прямує в зовсім новому напрямку, стикається з чимось зовсім іншим. Цок цок цок цок цок цок майже час війни. ТРИ Я можу торкатися його звідси. Його очі — темно-сині. Його волосся — темно- каштанове. Його сорочка напнута в усіх потрібних місцях і його вуста, його вуста здригаються, щоб засвітити вогонь у моєму серці, і я навіть не маю часу кліпнути й видихнути до того, як опиняюся в його обіймах. Адам. —Привіт, ти, — шепоче він мені в шию. Я закушую губу, щоб не тремтіла, коли кров приливає мені до щік, і на мить, лише на мить я кидаю свої кості, щоб він тримав мене купи. —Привіт, — я усміхаюся, вдихаючи його запах.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx