22 так багато вишуканих почуттів, яких я ніколи не знала, ніколи не відчувала, ніколи навіть не мала до них доступу. Іноді я боюся, що це мене вб’є. Я випростуюся з його рук. Мені гаряче і холодно водночас, і я тремчу, сподіваюся, що зможу себе контролювати, сподіваюся, що Адам не помітить, як впливає на мене, знаю, що мені потрібна хвилина, щоб зібратися. Відхиляюся назад; закриваю обличчя руками і намагаюся придумати, що сказати, але все труситься, і бачу, що він дивиться на мене так, наче зараз вдихне мене одним подихом. Ні — мені здається, я чую, як він шепоче це слово. Усе, що я відчуваю потім, — його руки, відчайдушна пронизливість його голосу, коли він промовляє моє ім’я, і я знову в його обіймах, я подолана, я розсипаюся і не роблю зусиль, щоб контролювати тремтіння у своїх кістках, і він такий гарячий, його шкіра така гаряча, і навіть не знаю, де я зараз. Його права рука прослизає мені за спину й тягне блискавку, що тримає мій костюм, доки до половини розстібає її, але мені байдуже. Сімнадцять років я чекала і зараз хочу відчути все. Мене не цікавить ждати, ризикувати з «хтозна», «а якщо» та «дуже пошкодуєш». Я хочу відчути все, бо раптом прокинуся, а цей феномен минув, збіг термін придатності, мій шанс прийшов, пішов і ніколи не повернеться. І мої руки ніколи не відчують цього тепла. Я не можу. Я не буду. Я навіть не усвідомлюю, що так притислася до нього, що відчуваю кожен контур його тіла під тонким бавовняним одягом. Мої руки прослизають під його сорочку, і я чую його здушене дихання, дивлюся вгору й бачу його примружені очі, його риси, що виражають якийсь немов біль і раптом його руки на моєму волоссі, його вуста так відчайдушно близько. Адам подається вперед, і на мене більше не діє
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx