29 як у мене; я мала знати, що це не може бути так просто, так легко. Кастл говорив, що Адам може торкатися мене, бо він має якусь Енергію, яка дає таку змогу. Кастл ніколи не вважав імунітет Адама до моєї сили випадком. Він думав, що це щось більше, щось більш наукове, більш особливе. Я завжди хотіла вірити, що мені просто пощастило. Проте Адам хотів знати. Він захопився тим, щоб це виявити. Але щойно вони розпочали тестування з Кастлом, Адам припинив говорити про це. Він ніколи не розповідав мені нічого, крім найзагальніших новин. Захоплення від експерименту минуло надто швидко. Щось не так. Щось не так. Звісно. —Ми не дійшли жодних висновків, — говорить мені Адам, але я бачу, він щось приховує. — Я маю пройти ще кілька сеансів, Кастл говорить, є ще кілька деталей, які треба з’ясувати. Я помічаю, як механічно Адам видає інформацію. Щось не так, і я не можу повірити, що дотепер не помічала ознак цього. Я усвідомлюю, що просто не хотіла. Не хотіла визнавати, що Адам здається більш виснаженим і накрученим, ніж я колись його бачила. Тривога давить його плечі. — Адаме… —Не хвилюйся за мене. Його слова не жорсткі, проте в них є прихована нагальність, яку я не можу ігнорувати, і він притягує мене до себе в обійми до того, як я встигаю щось сказати. Застібає мій костюм. —У мене все добре, — говорить він. — Справді. Я просто хочу знати, що з тобою все гаразд. Якщо тобі тут нормально, то і мені теж. Усе добре.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx