20 —Що смішного? —Моя люба дівчинко. — Що? —Я так давно чекав цієї миті. —Ти про що? —Нарешті ти готова, — промовляє він. — Нарешті ти готова до битви. Мене пронизує шок. —Звісно, що готова. У цю мить мене бомбардують спогади про поле бою, про жах від того, що мене застрелили. Я не забула своїх друзів, ані своє оновлене переконання, свою рішучість зробити все по-іншому. Інакше. Битися цього разу по-справжньому, без вагань. Не важливо, що станеться, і не важливо, що я дізнаюся, для мене більше немає шляху назад. Інших альтернатив немає. Я не забула. —Я йтиму вперед або помру. Варнер сміється вголос. Здається, він от-от заплаче. — Я справді збираюся вбити твого батька, — зізнаюся йому, — і зруйнувати «Відродження». Він досі сміється. — Я це зроблю. —Знаю, — визнає Варнер. —Тоді чому ти з мене смієшся? —Я не сміюся, — м’яко каже він. — Просто цікаво, чи треба тобі моя допомога. ЧОТИРИ —Що? — швидко кліпаю, не вірячи своїм вухам. —Я завжди казав тобі, — промовляє Варнер, — що з нас вийде прекрасна команда. Завжди казав, що чекаю,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx