9 на базу. Треба було вдавати, що усе знову нормально, я не мав часу. Я змусила страх застигнути. Я роздивляюся його обличчя й аналізую цей терплячий, щирий тон. Пригадую, яким Варнер був минулого вечора — це ж мало бути минулого вечора — пригадую його обличчя, як він лежав біля мене у темряві. Варнер був ніжним, добрим і лагідним, він врятував мене, врятував моє життя. Мабуть, він переніс мене на ліжко. Поклав біля себе. Це мав бути Варнер. Я кинула погляд на власне тіло і збагнула, що на мені чисті речі, ані крові, ані дірок, взагалі ніде нічого. Цікаво, хто мене вимив, хто переодягнув? Я починаю непокоїтися, що це також міг зробити Варнер. —Ти… — невпевнено промовляю, торкаючись краю сорочки, — ти, мої речі… Він усміхається. Варнер пильно дивиться на мене від чого я заливаюся рум’янцем; здається, починаю його трохи ненавидіти, аж тут він хитає головою. Дивиться на свої долоні. —Ні, — каже Варнер. — Про це подбали дівчата. Я лише переніс тебе в ліжко. —Дівчата, — шепочу я спантеличено. Дівчата. Соня і Сара. Вони теж там були, близнючки-цілительки допомогли Варнеру. Дівчата допомогли йому врятувати мене, бо він єдиний, хто може мене тепер торкатися, єдина людина у світі, якій вдалося безпечно перелити свою цілющу силу в моє тіло. Голова закипає від думок. Куди поділися дівчата що з ними сталося де Андерсон війна о господи що сталося з Адамом і Кенджі і Кастлом… мені треба встати мені треба встати мені треба встати і вилізти з ліжка піти
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx