19 • Ліббі • вчасно: трохи знайомої юнацької нудьги, сукня з корсетом та порожній стілець коло батьків. На якусь мить усе навколо попливло у Ліббі перед очима, вона не могла зрозуміти, чи то раптова сліпота, чи то сльози. Та, на щастя, ані те, ані інше. По-перше, якби Кетрін була досі жива, їй уже ніколи не було б шістнадцять. Так чи інакше, за віком Ліббі перегнала свою старшу сестру. Таку математику вона й досі не могла осягнути. Тож зараз це була лише давня рана. Нічого смертельного, просто шрам. Перш ніж Ліббі повернулася до саморуйнування, перед очами нечітко промайнула ще одна фігура. Знайома гривка смолистих кучерів винувато кивнула, після чого зайняла порожній стілець. Езра, котрий одягнув чи не останній светр, що зберіг колір після прання Ліббі, заповнив діру, де мала б бути Кетрін. Він простягнув програмку заходу батькові, а мамі запропонував серветку. Езра недовго потеревенив з ними про щось, а потім поглядом знайшов сцену. У його очах замиготіли вогники, коли він запримітив Ліббі. Самими губами промовив: «Привіт». Давній біль від втрати Кетрін приглушило полегшення. Сестрі це б не сподобалося, як і сукня Ліббі та, власне, як і стрижка. — Привіт, — ворухнула губами у відповідь Ліббі, і Езра скривив знайому їй усмішку. Хлопчина був худорлявий, сухоребрий, попри постійну звичку мати щось на перекус, попри оманливо високий, на перший погляд, зріст. Він рухався майже з котячою витонченістю, і їй це подобалося: його елегантність, тиха заспокійлива хода. Ніко запопадливо простежив за поглядом Ліббі, і кутики його губ смикнулися у злій насмішці: — Ось як. Фаулер теж, бачу, з’явився. Ліббі, блаженно забувши на якусь мить про існування Ніко, різко наїжачилася, щойно він примітив Езру:
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx