22 • І. Зброя • — Як по маслу, — відповів Ніко, замайорівши однією зі своїх чарівливих усмішок. Саме це в ньому й дратувало найбільше: з усіма іншими він поводився нормально, не капав на мозок. З усіма, крім Ліббі. Ніко де Варону любили всі вчителі. Усі однолітки хотіли або бути на нього схожим, або зустрічатися з ним, або бодай подружитися. Яким би даром він не володів, та, схоже, це був дотик Мідаса. Ніко легко вдавалося перетворювати всяку нісенітницю на золото. Це відбувалося радше рефлективно, ніж було справжнім умінням, тож Ліббі, якою б талановитою науковицею не була, ніколи не змогла б цього навчитися. Ніко вмів легко зачаровувати, і це не було наукою, яку можна вивчити. Такий вишуканий дар не обмежити чітко визначеними маркерами. Він також володів жорстким умінням забивати людям баки і змушувати їх думати, що він знає про що говорить. Проте це вдавалося йому не завжди. Лиш іноді, можливо. Але точно не завжди. Гіршим за зухвале невігластво Ніко було те, що він мав роботу, про яку мріяла Ліббі. Але зась їй коли-небудь у цьому зізнатися. Звичайно, потрапити до найкращої магічної фірми венчурного капіталу на Мангеттені — чудова можливість Ліббі могла б забезпечувати фінансування інноваційних технологій медейнів, мала би доступ до портфоліо захопливих ідей з величезним потенціалом для зростання та нарощування соціального капіталу. Тепер саме час діяти: значне перенаселення світу, виснажені ресурси, потреба застосування альтернативних джерел енергії нагальніша, аніж будь-коли. Згодом вона могла б змінити саму структуру прогресу медейнів — могла вибрати той чи інший стартап, щоб змінити розвиток усієї світової економіки — і до того ж, їй добре б за це платили. Вона хотіла б отримати дослідницьку стипендію в Нью-Йоркському МагМиті, але її дали Ніко.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx