23 • Ліббі • Доки Брекенрідж займала своє місце, а Ніко вдавав розсудливість, Ліббі розмірковувала про своє блаженне майбутнє, де між нею та Ніко не буде суперництва. Упродовж чотирьох років хлопець був невід’ємною частиною її життя, як якийсь набридливий зайвий орган. Медейни-фізики, які керують стихіями, були рідкістю настільки, що у світі їх існувало лиш двоє. Чотири довгі нестерпні роки їх пхали разом у кожен клас без винятку. Не дивно, що рівень витримки міг тепер зрівнятися з силою їхньої взаємної антипатії. Для Ніко, який звик добиватися свого, Ліббі була тим ще клопотом. Вона вважала його чванливим і зарозумілим з першої їхньої зустрічі, про що нагадувала йому без вагань. Якраз це Ніко де Варона ненавидів найбільше: коли з першого погляду його не починали обожнювати. Певно, це стало для нього першою в житті душевною травмою. Знаючи його, легко уявити, як він не доспав ночей, роз’ятрений самим лише існуванням жінки, яка його не боготворила. Однак для Ліббі все було набагато складніше. Окрім того, що вони й так не зійшлися характерами, Ніко вона вважала кимось набагато гіршим, ніж звичайним покидьком. Він, до того ж, був огидним класичним нагадуванням про все, чого Ліббі не вдалося досягти. Ніко походив з родини видатних медейнів і з дитинства здобував приватну освіту у своєму розкішному палаці (як вона гадала) в Гавані. Ліббі, уродженка невеличкого Піттсбурга, чия провінційна сім’я не мала в роду ні медейнів, ані бодай звичайнісіньких чаклунів, планувала поїхати до Колумбії, перш ніж на горизонті замаячив Нью-Йоркський МагМит в особі Брекенрідж. Дівчина не знала базових принципів медейнів. Почала з самісінького нуля вивчення теорії магії і мала працювати вдвічі більше за всіх інших, щоб потім її зусилля були відкинуті заради «Авжеж, Ліббі, дуже добре… А тепер, Ніко, спробуй-но ти».
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx