24 • І. Зброя • «Ніко де Варона цього ніколи не зрозуміє», — укотре замислилася Ліббі. Ніко був привабливий, розумний, здібний, багатий. А Ліббі була… сильною, саме так, настільки ж сильною. І, швидше за все, з плином часу стане ще сильнішою, завдяки загостреному почуттю самодисципліни. Але упродовж чотирьох років Ніко де Варона був мірилом магічних досягнень, а свої заслуги Ліббі вважала несправедливо недооціненими. Якби не він, дівчина, мабуть, училася б як по нотах, хоча з часом і занудилася б. І не було б їй рівні, уже не кажучи про конкурентів. Та й, зрештою, якби не Ніко, чи зрівнявся б із нею бодай хтось? Ніхто. Їй ще ніколи не доводилося зустрічати когось із подібними до її чи Ніко здібностей до фізичної магії. Буває, варто йому лишень почати втрачати самоконтроль, як усе навколо починає здригатися — на такий результат пересічному медейну знадобиться щонайменше чотири години, не кажучи вже, яким геркулесовим подвигом буде створення чогось із нуля. Так само лиш іскорки полум’я від Ліббі було достатньо, щоб отримати повну стипендію в Нью-Йоркському МагМиті і прибуткову роботу на повний робочий день згодом. Подібний хист шанували б і звеличували, навіть якщо такі здібності проявляти поодинці — що нарешті вперше за увесь час може здійснитися. Тепер, коли Ліббі не будуть постійно порівнювати з Ніко, вона врешті-решт вільно зможе приміряти лаври успіху, при цьому не заганяючи себе до смерті в боротьбі за увагу. Сама ця думка здалася Ліббі незвичною, викликала дивне відчуття самотності. Але поміж тим вона з нетерпінням цього жадала. Ліббі відчула легкий гуркіт під ногами й озирнулася, помітивши, що Ніко теж загубився в думках. — Агов, — промовила вона і штовхнула його. — Ану припини. Він кинув на неї знуджений погляд. — От завжди в тебе я винен, Роудс. Я, бач, тебе не звинувачую в усіх лісових пожежах довкола.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx