• ЛІББІ • П’ЯТЬ ГОДИН ТОМУ Той день, коли Ліббі Роудс зустріла Ніколаса Ферреру де Варону, збігся з днем, коли вона виявила, що одуріння — слово, яке донині не використовувала, — стало єдиним зрозумілим способом описати її стан, коли він поруч. Це був день, коли вона ненавмисно підпалила портьєри кабінету професорки Брекенрідж, деканки з виховної роботи, і коли трапилися дві пам’ятні події: вступ Ліббі до Нью-Йоркського університету магічних мистецтв та зародження невимовної ненависті до Ніко. Відтоді вона щодня марно намагалася стримувати ці емоції. Сьогодні її вже допекли до живого, та все ж день мав бути інакшим, адже нарешті їхні з Ніко шляхи розійдуться. А якщо й доведеться якось випадково зустрітись, обоє, вона переконана, будуть завзято одне одного ігнорувати. Як не крути, Мангеттен великий, і всі тут намагаються когось уникати — тож вони з Ніко нарешті підуть кожен своєю дорогою і їм більше ніколи не доведеться працювати разом. Ще зранку вона ледь не наспівувала від такого щастя. Її хлопець Езра приписав був це блаженство якійсь недавній події: чи то дівчина завершила курс цілковитою відмінницею (це пов'язано з Ніко, але не лише з ним), чи то її запросили дати випускну промову для Нью-Йоркського МагМиту. Кінець діло хвалить, але найбільш принадливим було наближення новітньої ери. Це буде останній день, коли Ліббі зведе погляд на Ніко де Варону. Не могла й уявити більшої радості, ніж утіха від цього світанку простішого, ліпшого життя, не отруєного існуванням Ніко.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx