«Зовнішня історія. Що приховує шкіра» Яель Адлер
Зовнішня історія. Що приховує шкіра... 20 чи клітинами так званого шиповидного шару. Давніші до- слідники тканин хотіли розглянути ці клітини в мікроскоп, тож помістили їх, як відтоді стало звичним, заради стабілі- зації у формалін. Клітини при цьому зменшилися в розмірі й трималися одна за одну лише за допомогою маленьких нерухомих ниточок. Це надало їм шиповидного вигляду, подібного до морської зірки й морського їжака разом. Шиповидні клітини виконують дуже важливу життєву функцію. Вони виробляють непоступливий білок кератин, відомий як «рогівка». Тому на фаховому жаргоні шипо- видні клітини ще називають кератиноцитами . З рогівки складаються не лише волосся й нігті, вона, як ми неза- баром побачимо, відіграє важливу роль у забезпеченні міцності захисного бар’єра шкіри. На наступному етапі клітини дозрівають далі, аж поки не вступають у третю фазу життя, перетворюючись на зернисті клітини, тобто на «дорослих», що працюють. Так клітини епідермісу досягають максимуму своєї продуктив- ності, виділяючи маленькі кульки, що містять жир, кератин та інші білки, якими вони з часом вщерть переповнюються. Попрацювавши на повну, вони здійснюють свій вирішаль- ний крок до побудови захисного бар’єра шкіри. Який? Ну... вони вмирають. Але не варто засмучуватися. Бо коли клітини зернистого шару помирають, то пе- ретворюються на рогівкові клітини, утворюючи захисний бар’єр від зовнішнього світу. Мертві клітини видно відра- зу — у них немає клітинного ядра. А без нього клітина не може ані функціонувати, ані брати участь в обміні речо- вин, ані дозрівати. Бо клітинне ядро містить усю людську ДНК, генетичний матеріал. Воно регулює все життя клітин та організму загалом. А в рогівковому шарі взагалі не видно клітинних ядер, усе змертвіле й безживне…
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx