15 торгівлею тілами та розпустою. Я ніколи не була в Істсайді, але подейкують, нібито проти того, як кермує справами Барден, Закіра можна мати майже за святого праведника. — Чому? — запитую я, хоча слово бринить наче крізь сон, адже горло мовби стискає загрозливий зашморг, обмотаний довкруж моєї шиї. Він кидає на мене жорсткий позирк. — Сама знаєш, чому. З тієї ж причини бурдейні сідлиці почали фарбувати свою шкіру різними барвами. Ти маєш певну... повабу, і тепер, коли ти жінка... Жовч підкочує мені до горла. Дивно, що її смак подібний до морської води. — Благаю, не продавай мене йому. Закір ступає крок уперед, притискаючи мене до стіни корчми. Шию пошпигує від його близькості, шкіру на спині обсипає мурашками, наче по ній пускаються паростки страху. — Я був поблажливим, бо ти завжди заробляла на вулиці більше за решту, — каже він. — Люди полюбляли роздавати грошики пофарбованому дівчиську. І якщо вони цього не робили, ти вміла відволікти їх настільки, що завиграшки обчищала їхні кишені. Сором підступає до горла. Що б подумали про мене батьки, якби узріли зараз? Що б вони подумали про жебри, про крадіжки, про чублення з іншими дітьми? — Але ти вже не дитина. — Закір пробігає язиком по зубах і спльовує клубок харкотиння на землю. — Якщо ще бодай раз мене не послухаєш, я вмию руки й продам тебе Барденові Істу. І одразу попереджаю тебе: якщо це станеться, ти пошкодуєш, що не зосталася зі мною, а викаблучувалася. На очі навертаються сльози. М’язи спини зводить так сильно, що спина наструнчується. Закір лізе в кишеню камізельки й дістає дерев’яну люльку. Стромляючи її до рота й запалюючи, він пронизує мене поглядом. — Отож? Що скажеш, Аурін?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx