11 Брехня. Я вилізла через розбиту в льосі шибу. Мені легше драпонути темною вуличкою поза корчмою. Інший варіант — бічний провулок, але там повсякчас шмигають зграї здичавілих собак, що гризуться за недоїдки в урнах. — Ти мене чуєш, бісова втікачко? Стискаю свої брудні спідниці так, ніби силюся видобути слова, допоки вони не чвиркнуть із мене, як розчавлений виноград. — Я не хочу знову повертатися до «Усамітнення». Мій голос відлунює скреготом висікання по мармуру. Я й думати не хочу про корчму, яке там говорити. Наперекір назві, усамітнення — це останнє, що я можу там віднайти. Там, де мою цноту вкрали, як цуплять на вулиці гроші, занурюючи брудні пальці до чужих кишень. Все, що чекає на мене в «Усамітненні», — запопадні позирки та гидомирні дотики. Закірова пика похмурніє, і здається, ніби він ось-ось врепіжить мені по маківці своїми м’ясистими пальцями з перснями, але цього разу він стримується. Цікаво, скільки гірко зароблених мною монет пішло на купівлю тих інкрустованих золотом оздоб. — Чхав я з високої вежі на твої забаганки. Ти працюєш на мене, Аурін. Відчай стискає мені горло, уриваючи ковток повітря своєю хваткою. — Тоді відправ мене назад жебрачити на розі вулиці або чистити кишені ринкових гендлярів, — благаю я. — Тільки не відсилай туди. Мені більше несила цим займатись. — На очі набігають сльози. Ще одне джерело повеней у Дерфорті. Закір зітхає, але знавіснілий вищир не щезає з його мармизи. — Гей, позбав мене своїх шмарклів. Я й так задовго тримав тебе подалі від цього діла, а такої ласки від інших тілоторговців ти навряд би здобула. Коли я не зароблятиму на тобі, то який мені в біса зиск тебе утримувати, — застерігає він. — Я добрий до тебе. Закарбуй-но це собі на носі, дівчино.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx