12 Добрий. Це слово бринить в моїй голові, коли я споминаю своє життя в останні десять років. Багато інших дітей приходили і йшли, а я лишалася найдовше, адже моя химерна золотава шкіра приносить Закіру чималі грошенята. Та жодного разу за весь цей час він не був до мене добрий. Присилувана цілими днями жебрати на вулицях і вичищати кишені в сутінках, я мусила навчитися використовувати свою дивоглядну подобу, блиндаючи портовим містом. Або так, або доводилося видраювати дім Закіра до лиску, допоки в мене не тріскалася шкіра на пальцях і не тремтіли коліна. Хоча насправжки вичищати льох ніколи не вдавалося. Він завше відгонив холоднечею, пліснявою та пусткою. Зазвикле нас там тримали напхом від одного десятка до трьох, втиснених разом під струхлявілими укривалами та дрантивими лантухами. Діти продавали, купували і гарували. Діти, які ніколи не бавляться, не вчаться і не сміються. Ми спимо й заробляємо копійки, таке-от дитинство. Дружні зв’язки завжди уриваються, їм тут немає місця, тоді як підлість та суперницька ворожнеча завсіди підживлюються під пильним оком Закіра. Адже нас тримали за собак, які запіненими пащами повинні вигризати одне в одного кістку. Одначе поглянемо на це зі світлого боку. Позаяк, хоч він і не добрий... а міг виявитися набагато гіршим паскудником. — А ти як гадала, що мало статися?— він пихкає, ніби я набита дурепа. — Ти знала свою долю, адже бачила інших дівчат. Ти ж знаєш правило, Аурін. Я дивлюся йому в очі. — Заробляти на своє утримання. — Саме так. Ти заробляєш на своє утримання. — Закір розглядає мене, спиняючи погляд на брудному подолі, і деренчливий кашель вихоплюється з його обпеченої тютюновим димом горлянки. — Та ти чортова замазура, дівчино.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx