13 Для бідної жебрачки-сирітки природно мати вигляд нечупари, але я із цієї ролі вже виросла. З настанням мого п’ятнадцятирічного повноліття Закір змінив мою одіж із залатаних лахів на жіночі сукні. Коли він приніс першу сукню, мені зажевріла надія, що вона неабияк мені личить. Я була настільки щиросердою, що сприйняла її як дарунок до дня народження. Спереду були справдешні рожеві мережива, а ззаду — бант, і це була найкрасивіша річ, що я колись бачила, відколи тут опинилась. Втім, це тривало недовго, бо я швидко втямила мерзенну мету того плаття. — Катай в «Усамітнення»! — велить мені Закір тоном, що не терпить заперечень. Жах осідає в моєму животі, коли він відводить очі. — Але... Палець із жовтим нігтем тицяє мені в лице. — Замовник сплатив за тебе, і він своє отримає. Тутешні роками чекали, поки розфарбована золота дівчинка виросте. Ти маєш надзвичайний попит, Аурін. Попит, який я ще й добряче підвищив, змусивши їх чекати, — за це ти маєш бути вдячною. Добрий. Маю бути вдячною. Закір вживає ці слова, але я не певна, що він відає їхнє значення. — Завдяки мені ти вибилася в найдорожчі повії Дерфорту, навіть не працюючи в бурдеї. Сідлиці шаліють від заздрощів. — Закір промовляє це так, мовби то неабиякий привід для гордощів, мовби він не тямиться від радощів із того, що інші повії упосліджують мене. Він чухає зарослу щоку, а очі зблискують пожадливим вогником. — Розфарбована золотом дівчина-жебрачка з Дерфортської гавані нарешті дозріла для продажу на ніч доступу їй межи ніг. Я не дозволю тобі позбавити мене змоги розжитися на твоєму тілі чи занапастити мою честь на вулицях, — проказує він голосом, що гримить, мов розбурхані бурею води.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx