14 Мої нігті врізаються в долоню, коли я стискаю руки в кулаки, а спина між лопатками пошпигує та свербить. Якби з того було бодай якесь пуття, я б зішкребла із себе шкіру та повидирала б волосся. Я ладна піти на все, аби лишень спекатися клятого блиску свого тіла. Бували ночі, коли я силкувалася саме так і зробити, доки інші діти спали. Проте всупереч чуткам, що ширяться Дерфортом, я не розфарбована. Ця позолота ніколи не зійде, скільки б я не милася чи силкувалася її відшкребти. Оновлена шкіра та волосся завше сяють, як і раніше. Батьки називали мене своїм маленьким сонечком, і я пишалася тим полиском. Однак у цьому світі, що кишить банькатими ореанцями під журливим хмаровинням, все, чого мені кортить, — примерхнути. Кортить знайти нарешті таку криївку, де ніхто мене не розшукає. Закір, з налитими кров’ю від картярства та пиятики до пізньої ночі баньками, обурено хитає головою, безнастанно огортаючи себе димовими хмарами з люльки. Вочевидь якусь мить повагавшись, він відхиляється назад і вирікає, схрещуючи руки на грудях: — Барден Іст вирядив за тобою своїх нишпорок. Мої очі округляються. — Що? — белькочу я схарапуджено. Барден — ще один тутешній портовий тілоторговець. Він головує в Істсайді — тому і взяв собі друге ймення «Іст», — але на противагу сяк-так стерпному Закіру, я чула, Барден — вкрай немилосердний. Закірові стало порядності дочекатися мого повноліття, перш ніж зробити мене повією для моряків та прохожих містян. Одначе в Дерфорті ходить поголос, що Барден — найжорстокіший тілоторговець, не наділений ані крихтою порядності. Він не морочиться з малими голоштаньками та кишеньковими крадіями. Його багатство надбане горлорізами та піратами,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx