19 Старий тесля відштовхнувся від шинкваса й повернувся до дверей. — Як буде перерва на обід, прийду знову, поговорити з твоїм писарем. І прийду не один. Багато хто захоче записати дещицю офіційно, як буде змога. Шинкар глибоко вдихнув і поволі видихнув. — Ґреме! Той повернувся, приклавши одну руку до дверей. — Річ не лише в тобі, — сказав Коут. — Усе погано, і чуття мені підказує, що стане ще гірше. Було б незайве приготуватися до тяжкої зими. І, може, ще подбати про самозахист у разі потреби, — шинкар стенув плечима. — Принаймні так мені каже чуття. Ґремові вуста перетворилися на похмуру риску. Він серйозно кивнув, мотнувши один раз головою. — Мабуть, треба радіти, шо це не тільки моє чуття. Відтак він видушив із себе усмішку й, повернувшись до дверей, почав закочувати рукави сорочки. — І все ж, — додав чоловік, — треба сушити сіно, поки світить сонце. *** Невдовзі після того прийшли Бентони з повним візком пізніх яблук. Шинкар купив половину з привезеного й наступну годину сортував і відкладав їх. Найзеленіші й найтвердіші опинилися в бочках у льоху. Лагідні руки шинкаря обережно розклали їх і обклали тирсою, перш ніж прибити на місце кришки. Ближчі до остаточної стиглості опинилися в коморі, а тим, що були прим’яті чи мали якісь брунатні плями, світило хіба що стати сидром, бути розрізаними на четвертинки й закинутими у велику бляшану балію. Сортуючи й укладаючи яблука, рудоволосий чоловік видавався вдоволеним. Однак, придивившись уважніше, можна було помітити: хоча руки в нього заклопотані, погляд став відстороненим. А на його обличчі, хоч воно й видавалося зосередженим і навіть приємним, не було видно радості. Під час роботи він не мугикав і не насвистував. Не співав.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx