21 — Пироги, — виправив він із наголосом на множині. — Так. А що? Хроніст відкрив рота, а тоді так само стулив. Його погляд переметнувся до меча, що висів за шинквасом, сірий і мовчазний, а відтак назад, до рудоволосого чоловіка, який обережно стискав кірку біля краю дека. — Які пироги? — Яблучні, — Коут випрямився і тричі обережно надрізав кірку, що вкривала пиріг. — Ви знаєте, як це складно — спекти добрий пиріг? — Правду кажучи, ні, — зізнався Хроніст, а тоді нервово роззирнувся. — Де ваш помічник? — Про це може здогадуватися хіба що сам Бог, — відповів шинкар. — Це доволі складно. Ну, пекти пироги. Із першого погляду так не скажеш, але цей процес багато вимагає. Хліб — це просто. Суп — це просто. Пудинг — це просто. А пиріг — це складно. Цього ніколи не усвідомлюєш, доки не спробуєш самотужки. Хроніст неуважно кивнув на знак згоди, схоже, не розуміючи, чого ще від нього можуть очікувати. Скинув із плеча сумку й поклав її на стіл неподалік. Коут витер руки об фартух. — Знаєте м’якоть, яка зостається, коли яблука чавлять на сидр? — Тобто вичавки? — Вичавки, — промовив Коут із великим полегшенням. — Ось як це називається. Що з ними роблять люди, одержавши сік? — Із виноградних вичавків може вийти слабеньке вино, — сказав Хроніст. — Або олія, якщо їх багато. Проте від яблучних вичавків майже жодної користі. З них можна зробити добриво або мульчу, але не бозна-які добрі. Здебільшого люди згодовують їх худобі. Коут кивнув із задумливим виглядом. — От і мені не здавалося, ніби їх просто викидають. Тут усе так чи інакше використовують. Вичавки, — промовив він так, ніби смакував це слово. — Це бентежило мене вже два роки.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx