22 Хроніст явно спантеличився. — Це вам міг би сказати хто завгодно в містечку. Шинкар насупився. — Якщо це знають усі, я не можу дозволити собі такі запитання, — пояснив він. Грюкнули, зачинившись, двері, а тоді пролунав радісний, вільний свист. Із кухні вийшов Баст із оберемком колючих гілок гостролисту, загорнутим у біле простирадло. Коут похмуро кивнув і потер руками. — Прекрасно. Отже, як нам… — він примружив очі. — Це що, мої гарні простирадла? Баст опустив погляд на оберемок. — Ну, Реші, — поволі проказав він, — це питання дискусійне. Ви маєте негарні простирадла? В очах шинкаря на мить спалахнув гнів, а тоді він зітхнув. — Гадаю, це не має значення, — він простягнув руку й висмикнув з оберемка одну довгу гілку. — А що нам, власне, з цим робити? Баст знизав плечима. — Я й сам гадки не маю, Реші. Знаю, що колись сіти їздили у вінках із гостролисту полювати на шкурострибів… — Ми не можемо розгулювати у вінках із гостролисту, — зневажливо відказав Коут. — Що люди скажуть? — Мені байдуже, що думають місцеві трудяги, — пробурмотів Баст, уже сплітаючи кілька довгих гнучких гілок. — Коли в тіло проникає шкуростриб, людина стає наче лялька. Її можуть змусити відкусити собі язика, — він підніс наполовину сплетене кільце до голови, перевіряючи, як воно сяде. Наморщив носа. — Колеться. — У тих оповідках, які я чув, — зауважив Коут, — гостролист також не дає їм вийти з тіла. — А не можна просто носити щось залізне? — спитав Хроніст. Парочка за шинквасом із цікавістю поглянула на нього, наче вже й забула, що він поряд. — Ну, тобто, якщо це один із фейриків… — Не вживайте слова «фейрик», — несхвально промовив Баст. — Це звучить по-дитячому. Це створіння з Фею. Фейрі, якщо хочете.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx