24 Хроніст явно трохи ошалів. — Але як ми можемо бути певними? Він зараз може бути всередині кого завгодно в містечку… — А може, і в мені, — безжурно кинув Баст. — Може, я просто чекаю, коли ви розслабитесь, а тоді вкушу вас у груди, просто над серцем, і вип’ю з вас усю кров. Висмокчу, як сік зі сливки. Хроністові вуста стиснулися в тонку риску. — Не смішно. Баст підвів погляд і обдарував Хроніста широкою молодецькою усмішкою. Щоправда, з його обличчям щось було не так. Усмішка трималася трохи задовго. Була трохи заширока. Його очі сфокусувалися трохи збоку від писаря, а не просто на ньому. Баст на мить застиг. Його пальці перестали спритно крутитися поміж зеленого листя. Він із цікавістю опустив погляд на свої руки, а тоді кинув недоплетене кільце з гостролисту на шинквас. Його усмішка поступово стухла, лице стало невиразним, і він байдужливо оглянув пивницю. — Те веян? — мовив він дивним голосом. Його очі оскляніли, стали спантеличеними. — Те-тантен вентеланет? Відтак Баст напрочуд швидко вискочив із-за шинкваса до Хроніста. Писар підірвався з місця й помчав геть, як навіжений. Перекинув два столи та з пів дюжини стільців, а тоді заплутався ногами й негарно повалився на долівку, замахавши руками й ногами та несамовито поповзши до дверей. Ошаліло борсаючись, Хроніст із нажаханим блідим обличчям квапливо озирнувся через плече й побачив, що Баст ступив щонайбільше три кроки. Темноволосий молодик стояв поряд із шинквасом, зігнувшись майже навпіл і трусячись від беззвучного сміху. Однією рукою він затулив пів обличчя, а другою показував на Хроніста. Баст реготав так, що йому й дихати було несила. За мить довелося простягнути руку і спертися на шинквас, щоб не впасти. Хроніст розлютився. — Осел! — вигукнув він, із болем спинаючись на ноги. — Ах ти… ах ти осел!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx