13 — Усі інші думатимуть, що нас урятував ковальчук, — сказав Коут. — І це, мабуть, на краще. Проте я знаю правду. Якби не ти, воно перебило б тут усіх. — Ох, Реші, це просто не так, — відповів Баст. — Ви вбили б його, як курку. Я просто добрався до нього першим. Шинкар відмахнувся від цих слів і промовив: — Я тут задумався через учорашнє. Замислився про те, як зробити це місце трішки безпечнішим. Чув коли-небудь «Лови білих вершників»? Баст усміхнувся. — Реші, ця пісня була нашою, перш ніж стати вашою. Він вдихнув і заспівав приємним тенором: Коні білії, мов сніг, Срібно-біла зброя в них. Усі у свіжому гіллі, Зелень, червінь на чолі. Шинкар кивнув. — Саме та строфа, яку я згадав. Як думаєш, ти міг би подбати про це, тимчасом як я готуватиму все тут? Баст енергійно кивнув і мало не побіг, але спинився біля дверей кухні. — Ви ж без мене не почнете? — тривожно запитав він. — Ми почнемо, щойно наш гість буде ситий і готовий, — запевнив Коут. А тоді, побачивши, якого виразу набуло обличчя його учня, трохи злагіднів. — Гадаю, що за таких умов у тебе є година чи дві. Баст зазирнув у двері, відтак поглянув назад. Обличчя шинкаря на мить звеселилося. — І я тебе покличу, перш ніж ми почнемо, — він махнув однією рукою, ніби відганяючи співрозмовника. — А тепер іди. *** Чоловік, який називав себе Коутом, займався своїми звичними справами в шинку «Путь-камінь». Рухався він як годинниковий
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx