«Сліпий годинникар» Річарда Докінза
10 брості моїм критичним розділам. Унікальним джерелом на- станов для мене та моїх читачів стала б повчальна «Еволюція» Марка Рідлі. «Мовний інстинкт» Стівена Пінкера міг би на- дихнути мене розглянути з еволюційного погляду питання мови, якби він сам уже не зробив це так добре. Те саме стосу- ється й «дарвінівської медицини»—якби вже не було чудової книжки з цього предмета Рендольфа Нессе та Джорджа Ві- льямса (хоча видавці й змусили бідних авторів дати їй напро- чуд невдалу й невідповідну назву «Чому ми хворіємо»). А втім, залишаються люди, які ладні заперечувати ево- люцію, і я бачу тривожні ознаки того, що їхній вплив навіть зростає, принаймні в окремих районах СполученихШтатів. Якщо зважати на аргументи цих дикунів, то вони здебіль- шого зосереджені навколо поняття «задуму» — яке також стало головною темою «Сліпого годинникаря». Ця книжка не претендувала на те, щоб стати відповіддю на такі закиди, однак правда й те, що всі, кого спокушають аргументи кре- аціоністів, знайдуть тут їх остаточне спростування (споді- ваюся, їх усіх ). Претендуючи, як вони це полюбляють, на наукову досто- вірність, антиеволюційні пропагандисти завжди релігійно мотивовані, навіть якщо вони намагаються завоювати дові- ру людей, приховуючи цей факт. У більшості випадків гли- боко всередині вони точно знають, у що слід вірити, бо їхні батьки порекомендували їм колись якусь давню книжку, яка вказує, у що вони мають вірити. Якщо наукові докази, за- своєні в дорослому віці, суперечать цій книжці, то, мабуть, думають вони, щось не так із науковими доказами. Раз усі методи вуглецевого аналізу сходяться на тому, що Землі вже тисячі мільйонів років, щось явно має бути не так з усіма методами вуглецевого аналізу. Священна книжка дитинства не може, не повинна помилятися! Однак є підстави для оптимізму. Коли «Сліпий годинни- кар» уперше вийшов у СполученихШтатах, видавці відпра- вили мене в короткий тур країною, і я став учасником бага-
Made with FlippingBook
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx