«Сліпий годинникар» Річарда Докінза
24 я дав раніше, —що, наскільки мені відомо, годинник був там завжди. Пейлі тут віддає належне відмінності між природними фі- зичними об’єктами, на кшталт каменів, задуманими і штучно виготовленими, на кшталт годинників. Після цього він опи- сує точність, з якою влаштовані зубчики й коліщатка годин- ника, та складність їх поєднання. Якби ми знайшли такий об’єкт як годинник на вересовому пустищі, навіть якби ми не знали, як він почав своє існування, його точність і склад- ність задуму змусили б нас зробити висновок, що цей годинник повинен був мати виробника: мабуть, існував у певний час у тому чи іншому місці майстер (або майстри), який зібрав годинник з якоюсь метою, якій той (на нашу думку) насправді відповідає; який осягнув його конструкціюй задумав його використання. Пейлі наполягає, що ніхто не може аргументовано спрос- тувати цей висновок, однак саме це, по суті, робить атеїст, коли дивиться на витвори природи, оскільки: Кожен показник винахідливості, кожен прояв задуму, який ми знаходимо в годиннику, існує й у витворах при роди, з тією відмінністю, що у природи вони незмірно більші або чисельніші. Пейлі підкріплює свою думку велемовними благоговійни- ми описами розрізів «живих машин», починаючи з людсько- го ока, улюбленого прикладу, який пізніше використає Дар- він і який виникатиме знову й знову впродовж усієї цієї книжки. Пейлі порівнює око з задуманим інструментом, таким як телескоп, і робить висновок, що «існує такий самий доказ того, що око було створене для зору, як і того, що теле- скоп був зроблений на допомогу йому». Око мусило мати проектувальника, так само, як мав його телескоп.
Made with FlippingBook
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx