«Крейдяна Людина» С. Дж. Тюдор
11 волоссям і блідою шкірою, всипаною крихітним рудуватим ластовинням. Не те щоб я в неї закохався абощо. Ми всі мали зустрітися тієї суботи. Ми зустрічалися майже щосуботи і ходили одне до одного в гості, на дитячий майдан- чик або до лісу. Та субота була особлива, бо до нас приїхав ярмарок. Він приїжджав щороку й розкидався в парку поблизу річки. Цьогоріч нам уперше дозволили піти на ярмарок самим, без нагляду дорослих. Ми впродовж тижнів чекали на цей ярмарок — від того самого дня, коли місто заполонили афіші. Там мали бути авто дром, «Метеорит», «Піратський корабель» і «Орбітальний по- літ». Крутизна! — Отож, — кажу я, намагаючись якомога швидше дожувати сирного сандвіча, — ми домовилися зустрітись о другій перед входом до парку. — Тримайся головних доріжок, — напучувала мама. — Не шукай, де можна зрізати дорогу, і в жодному разі не розмовляй із незнайомцями. — Добре. Я зісковзнув зі стільця й рушив до дверей. — І не забудь свою поясну сумку. — Ну ма-а-а-а-ам . — Ти будеш кататися на атракціонах. Твій гаманець може вилетіти з кишені. Бери поясну сумку. І більше ні слова. Я розкрив був рота і знову його закрив. Я відчував, як па- лають мої щоки. Я ненавидів дурнувату поясну сумку. Таку носили опецькуваті туристи. З тою чортовою сумкою я не матиму крутого вигляду перед хлопцями й особливо перед Ніккі. Та коли в мами був такий настрій, з нею справді годі було сперечатися. — Добре. У цьому не було нічого доброго, але я бачив, як стрілка кухонного годинника наближалася до другої години, тож му- сив поспішати. Я побіг сходами нагору, схопив кляту поясну сумку і запхав у неї гроші. Цілих 5 фунтів. Несказанне багат- ство. Відтак я помчав сходами вниз. — Побачимося пізніше. — Бажаю вам гарно розважитись.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx