«Крейдяна Людина» С. Дж. Тюдор
12 Я навіть не сумнівався, що так воно й буде. Яскраво світило сонце. Я був одягнений в улюблену футболку й кеди. Я вже чув приглушене гупання ярмаркової музики і втягував носом аро- мат бургерів і цукрової вати. Ця субота мала бути ідеальною. Коли я прийшов, Гладкий Ґев, Гоппо й Металевий Міккі вже чекали біля брами. — Агов, Едді Мюнстер! Гарненька в тебе сумочка! — гукнув Гладкий Ґев. Я спаленів від сорому та показав йому середнього пальця. Гоппо і Міккі душилися зо сміху. Тоді Гоппо, який був най люб’язнішим і завжди мирив нас, сказав Гладкому Ґеву: — Принаймні вона не така гейська, як твої шорти, не доумку. Гладкий Ґев задоволено вишкірився, узявся за краї своїх шортів і пустився в танок, підкидаючи товсті ноги вгору, ніби та балерина. Це була його особливість. Ви нічим не змогли б образити Гладкого Ґева, бо йому було байдуже. Чи принаймні він вдавав, що йому байдуже. — Взагалі, — сказав я, бо навіть попри слова Гоппо, та сум- ка здавалася мені дурнуватою, — я не збираюся її носити. Я відстебнув пасок, вийняв із сумки гаманець, поклав його до кишені шортів і роззирнувся. Зусібіч парк обступав гус- тий живопліт. Я запхнув сумку поміж кущів так, що її не було видно перехожим, але й не надто далеко, щоб я пізніше зміг її дістати. — Певен, що хочеш залишити її тут? — запитав Гоппо. — Ага, а що, як про це дізнається твоя мамця ? — удавано писклявим голосом протягнув Металевий Міккі. ХочМеталевийМіккі належав до нашої банди і був найкра- щим другом Гладкого Ґева, я завжди його трохи недолюблю- вав. Було в ньому щось таке холодне і потворне, як ті пластин- ки на його зубах. Проте зрештою, якщо пригадати, ким був його брат, воно, напевне, і не дивина. — Мені начхати, — збрехав я, стенувши плечима. — Та нам усім начхати, —нетерпляче кинув Гладкий Ґев. — Може, вже забудьмо про ту бісову сумку і нарешті підемо на ярмарок? Я хочу першим потрапити на «Орбітальний політ».
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx