«Крейдяна Людина» С. Дж. Тюдор
14 — Що в сумці? — поцікавився Гоппо. — Тато хоче, щоб я роздала цей мотлох на ярмарку. Вона видобула з сумки листівку й простягнула її нам. «Приходьте до церкви Святого Томи і возвеличуйте Господа Нашого. Жоден атракціон не подарує вам більшої втіхи!» Батько Ніккі був священиком у місцевій церкві. Я ніколи не ходив до церкви, —мама з татом такого не практикували, — але я бачив його в місті. Він носив маленькі круглі окуляри, а його лисину вкривало ластовиння, схоже на те, що на носі в Ніккі. Він завжди усміхався й ґречно з усіма вітався, але мене трохи лякав. — Шановні, та це ж купа смердючого кінського лайна, — сказав Гладкий Ґев. «Смердюче» або «летюче кінське лайно»—це ще одна улюб лена фразочка Гладкого Ґева, яку він часто супроводжував звертанням «шановні», вдаючись при цьому до якогось див- ного аристократичного акценту — хтозна навіщо. — Ти ж не збираєшся цього робити? — питаю я, вмить уявляючи собі, як усі наші плани йдуть котові під хвіст, і за- мість розваг, ми плентаємося за Ніккі, доки вона роздає листівки. Вона зиркнула на мене. Її погляд чимось нагадав мені маму. — Звісно ж, ні, дурнику , — відказала Ніккі. — Візьмемо кілька штук, розкидаємо навколо, ніби люди самі їх позбу- лись, а решту пожбуримо в смітник. Ми всі засміялися. Нема нічого кращого, як утнути щось недозволене і при цьому ще й перехитрувати дорослого. Ми порозкидали листівки, пожбурили сумку геть і пішли розважатися. «Орбітальний політ» (це було суперкльово ), авто дром, де Гладкий Ґев влупився в мене з такою силою, що я відчув, як хруснув мій хребет, «Космічні ракети» (доволі захопливі торік і трохи нудні цьогоріч), спіральна гірка, «Ме- теорит» і «Піратський корабель». Ми їли гот-доґи, а Гладкий Ґев з Ніккі намагалися вило- вити гумових каченят і на власному досвіді дізналися, що приз, який отримуєш, не завжди такий, котрого хочеш, а по- тім заходилися сміхом і кидали одне в одного своїх маленьких недоладних плюшевих звірят.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx