«Крейдяна Людина» С. Дж. Тюдор
27 Але варто трохи придивитись, і ви побачите, що туристич- ними принадами все й закінчується. Більшість видів праці в містечку сезонні, тому рівень безробіття є дуже високим. Групки знуджених підлітків тиняються по крамницях і парках. Центральною вулицею гуляють із візочками неповнолітні матері. Я не кажу, що це для нас щось нове й такого раніше не було, однак подібне трапляється щораз частіше. Чи, може, це мені лише так здається. Нерідко з віком приходить зовсім не мудрість, а радше нетерпимість. Я підходжу до воріт парку «Олд Медовз». Саме тут ми зави- сали в дитинстві. Відтоді він дуже змінився. Воно й не дивно. Тепер тут є новий майданчик для скейтбордистів, а дитячий майданчик, де зазвичай збиралася наша банда, тепер загра- бастала нова, сучасна «відпочинкова зона» в дальньому кінці парку. Тут є мотузкові гойдалки й велика тунельна гірка, ти- рольки ?1 і всілякі круті штуковини, про які ми в дитинстві мог- ли тільки мріяти. Дивно, але старий дитячий майданчик залишили, хоч він занедбаний і безлюдний. Металева драбинка поржавіла, мо- тузки, на яких тримаються гойдалки, поперекручувались, а ко- лись яскрава фарба на дерев’яній обертовій каруселі позлущу- валася й облізла. Подекуди її вкривають старі написи, зроблені людьми, які вже й самі не пам’ятають, чому Гелен сучка і хто обвів сердечком ім’я Енді В . Я затримуюсь на хвилину, дивлюся, пригадую. Легесеньке рипіння дитячої гойдалки, колючий холод ураніш- нього повітря, шурхотіння білої крейди по темному асфаль- ту. Ще одне повідомлення. Але цього разу не таке, як завжди. Не крейдяний чоловічок… щось інше. Я різко обертаюся. Тільки не зараз. Тільки не це. Я не дозво лю знову затягнути себе в минуле. Моя робота в школі триває недовго. Я закінчую близько обіду. Збираю книжки, замикаю клас і йду в бік центру міста. 1 Тиролька —натягнутий на висоті канат-колія, по якому під дією власної ваги рухається людина, закріплена за допомогою пристрою, що забез- печує вільне ковзання.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx