«Крейдяна Людина» С. Дж. Тюдор
28 «Буйвіл» розташовано на розі головної вулиці. Він останній «місцевий» паб. Раніше в Андербері було ще два паби — «Дра- кон» і «Пшеничний сніп», а згодом до нас завітали мережеві заклади. Місцеві підприємці зачинились, а Ґевові батьки, аби залишитися на плаву, були змушені зменшувати ціни, орга- нізовувати «жіночі вечори», запроваджувати «щасливі годи- ни» і проводити «сімейні посиденьки». Врешті їм це остогидло, і вони перебралися на Мальорку, де відкрили новий бар «У британців». Ґев, котрий із шіст надцяти років підробляв у пабі, допомагаючи батькові, узяв усі барила з пивом під свою опіку й відтоді управляє ним самотужки. Я штовхаю важкі старі двері й заходжу всередину. Гоппо та Ґев сидять за нашим звичним столиком, у кутку біля вікна. Від пояса і до верху Ґев досі кремезний, що вкотре нагадує мені, чому в дитинстві ми називали його Гладким. Але зараз у нього нічогенькі м’язи. Його руки завтовшки зі стовбур дерева, а жи- ли випинаються, мов натягнуті сині дроти. У нього кутасте обличчя, а коротко підстрижене волосся ріденьке і рясно пе- ресипане сивиною. Гоппо заледве чи змінився. Якщо глянути на нього в ро- бочому комбінезоні (він працює сантехніком) і трішки при- мружитись, його досі можна прийняти за дванадцятирічно- го хлопчиська в маскарадному костюмі. Обох поглинула розмова. Певно, навіть не торкнулися гальб із напоями, що стоять на столі: пиво «Ґіннесс» для Гоппо й діє тична кола для Ґева, котрий п’є дуже рідко. Я замовляю світле пиво «Тейлорз» у непривітної дівчини за барною стійкою, яка зиркає спідлоба спочатку на мене, а тоді на пивний кран, ніби той смертельно її образив. — Мушу принестинове барило,—бурмоче вона собі під носа. — Гаразд. Я чекаю. Дівчина закочує очі. — Я принесу ваше пиво. — Дякую. Я розвертаюсь і йду в інший кінець пабу. Озирнувшись, бачу, що вона навіть не поворухнулася. Я опускаюся на хиткого стільця поряд із Гоппо.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx